П’ятниця, вечір. Стою на касі магазину, викладаю улюблені солодощі, шукаю гаманець. А заді мене стояли дві бабусі, років 70-ть на вигляд. Охайно одягнені, у такий милих капелюшках та про щось хихотіли:
– Ну що? Телефонував до тебе? – запитує бабуся у жовтій курточці.
– Ні, – сумно зітхає бабуся у синьому пальту.
– І ти також не телефонуєш?
– Ні. І я не буду перший крок робити все-таки я леді, а він джентльмен! Так не правильно. Жінка ніколи першою не зателефонує! Такими нас створив Бог!
– Ой, Ніно, от що б ти без мене робила, скажи? Пропала б на цьому світі. Слухай уважно – першою дзвониш до нього і кажеш у слухавку “алло, ти до мене телефонував?”. Але так впевнено запитуй. Далі дмухай у трубку, словом, удавай, що зв’язок поганий дуже. І кажи “ой, щось погано чути, ти краще зайди до мене, якщо хотів щось термінове сказати”.
– А якщо він нічого не зрозуміє та не прийде?
– Ну тоді дзвони до мене, я точно прийду.
Я посміхнулася. У жінок такий поважний вік, а почуття гумору та легкість не втратили. Бажаю всім на старості мати таку подругу, яка точно щось хороше порадить!
Бабуся дала чудову пораду? А як Ви телефонуєте до кавалерів?
